Кров становить 5–9%, маси тіла, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5,0–5,5 л, і складається з рідкої частини — плазми (55–60%) та формених елементів (40–45%). Кров виконує низку життєво важливих функцій: захисну (забезпечення гуморального і клітинного імунітету), дихальну (перенесення кисню та вуглекислоти), трофічну (перенесення поживних речовин), екскреторну (виведення шлаків), гуморальну (транспортування гормонів та БАР), гомеостатичну (підтримання сталості внутрішнього середовища організму, в тому числі імунного гомеостазу).
Плазма крові — це міжклітинна речовина крові у формі колоїдного розчину, в’язкість якого у 5 разів вища, ніж в’язкість води. Плазма крові містить 90–93% води та 7–10% сухого залишку, в якому близько 7% становлять білки і 3% — інші органічні та мінеральні речовини. рН плазми крові — 7,36. До білків плазми крові належать: альбуміни, які зв’язують та переносять із крові цілу низку речовин; глобуліни, поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни (імуноглобуліни); в останній фракції містяться антитіла; фібриноген, важливий тим, що завдяки його здатності переходити у нерозчинну форму — фібрин — здійснюється процес згортання крові. Плазма крові, з якої видалений фібрин, називається сироваткою К. Це жовтувата, прозора рідина, яка використовується для виготовлення багатьох ЛП.
До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити і тромбоцити (кров’яні пластинки). Еритроцити є нерухомими, високо диференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції — дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту — гемоглобіну. Кількість еритроцитів у чоловіків становить від 3,9–6,0·1012 в 1 л, у жінок — від 3,7–5,5·1012 в 1 л. Гемоглобін становить ⅓ загальної маси еритроциту. У крові дорослої людини міститься близько 600 г гемоглобіну. Гемоглобін — складний білок, побудований з білкової частини — глобіну та небілкової групи — гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати кисень, утворюючи в легенях нестійку сполуку — оксигемоглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв’язується з вуглекислотою, утворюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти переноситься плазмою К. У людини є два типи гемоглобіну: НbА, характерний для дорослих (становить 98%), і НbF, характерний для плода (становить 2%).
Лейкоцити — це клітини крові, які мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподії; виконують захисну функцію; основний термін життя проводять поза судинами. У дорослої людини в 1 л крові міститься 4,0–10,0·109 лейкоцитів. Усі лейкоцити поділяють на гранулоцити, які містять зернистість, та агранулоцити, які її не містять.
Залежно від фарбування зернистості гістологічними барвниками гранулоцити поділяють на три групи:
- нейтрофільні (65–70% загальної кількості лейкоцитів);
- еозинофільні (0,5–5%);
- базофільні (0–1%).
Серед нейтрофільних гранулоцитів (залежно від форми ядра) визначають юні, паличкоядерні та сегментоядерні. А гранулоцити поділяють на лімфоцити і моноцити. Еозинофільні гранулоцити беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергічних та анафілактичних реакціях. Базофільні гранулоцити, або базофіли — малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. Їхня функція полягає в метаболізмі гістаміну та гепарину. Лімфоцити у крові дорослих становлять 19–38% загальної кількості лейкоцитів. За походженням та імунними функціями лімфоцити поділяють на два основних різновиди — Т- і В-лімфоцити. Т-лімфоцити (становлять 80% усіх лімфоцитів периферичної К.), або тимусзалежні лімфоцити, утворюються в тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального імунітету.
Серед Т-лімфоцитів розрізняють кілька субпопуляцій:
- Т-кілери, або клітини-вбивці, специфічний цитотоксичний ефект яких забезпечує протипухлинний і трансплантаційний імунітет;
- Т-хелпери (помічники) мають здатність специфічно розпізнавати антиген і посилювати утворення антитіл В-лімфоцитами;
- Т-супресори пригнічують здатність В-лімфоцитів до продукції антитіл;
- Т-клітини пам’яті — лімфоцити, що тривалий час зберігають інформацію про антиген.
Дія Т-лімфоцитів на В-лімфоцити реалізується за допомогою спеціальних розчинних речовин — лімфокінів, які продукуються ними у відповідь на дію антигенів. В-лімфоцити (або бурсазалежні) становлять близько 20% усіх лімфоцитів крові, утворюються у птахів у фабрицієвій сумці, а у людини — в червоному кістковому мозку, а також, можливо, у лімфатичних вузликах травного каналу. В-лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет. В-лімфоцити здатні перетворюватися на ефекторні клітини — плазмоцити, які продукують захисні білки-імуноглобуліни (антитіла). Моноцити (3–11% загальної кількості лейкоцитів) рухомі, здатні до фагоцитозу і піноцитозу. Їхня здатність до адгезії зумовлена фагоцитарною активністю.
Тромбоцити, або кров’яні пластинки, — це фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку — мегакаріоцитів. Функція тромбоцитів — участь у процесах згортання крові. Тромбоцити містять фермент тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену на фібрин. Крім того, кров’яні пластинки швидко розпадаються, склеюються у конгломерати, навколо яких виникають нитки фібрину. Це сприяє утворенню тромба, що закриває ушкоджену судину. Фактор рефракції згустка у гіаломері сприяє його ущільненню. Тромбоцити також виділяють речовини, що сприяють звуженню судини у разі її ушкодження та зниження проникності судинної стінки.
Головацький А.С., Черкасов В.Г., Сапін М.Р. та ін. Анатомія людини: Підруч. — Вінниця, 2015; Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С., Чайковський Ю.Б. Гістологія: Підруч. — К., 2003; Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підруч. — К., 2013.